Спортивні пневматичні тири Одеси – це така сама невід’ємна частина нашого міста, як «канатка» в Відраді, ставки в Дюківському саду або розсипані по ранковій затоці рибальські човни. На жаль, з 18 таких тирів, які функціонували при Союзі, у нас збереглося всього два — в Аркадії та Преображенському парку. Цього року вони відзначають своє 56-річчя. Як і півстоліття тому, єдиною нагородою за вдалу стрілянину по нехитрі фігурки тут є не китайські плюшеві ведмедики, а моральне задоволення від самого факту влучення в ціль. Ну і ветерани Великої Вітчизняної війни, як і раніше, можуть зробити три безкоштовні постріли… «Думська» познайомилася з цим цікавим культурним феноменом.
У радянські часи тири мали величезний успіх. Поважні городяни приводили в них дітей та онуків, щоб поєднати прогулянку на свіжому повітрі з підготовкою чада до неминучої служби у лавах захисників Вітчизни. Закоханий кавалер вважав обов’язковим ніби між собою зазирнути в тир і покрасуватися перед пасією — влучним пострілом змусити крутитися навколо символічної планети іграшковий супутник або пиляти колоду двох залізних ведмежат.
Як розповів «Думський» директор обласного стрілецького клубу Товариства сприяння обороні України (наступник ДТСААФу) Сергій Бабакін, пневматичні тири почали повсюдно з’являтися наприкінці 1950-х: «Уряд усвідомив, що знайомство зі зброєю з раннього віку – це найдієвіший спосіб виростити справжнього чоловіка.
Сергій – продовжувач цілої династії стрілецьких інструкторів. На атракціонах, що на території Преображенського парку, з 1947 року працювали його дідусь та бабуся, там же, у тирі, ставши пенсіонером, навчав одеситів стріляти по мішенях отець Сергія, льотчик-винищувач першого класу, підполковник Георгій Бабакін. Сам співрозмовник обрав професію моряка, але в перервах між рейсами підробляв у тирі, а на пенсії очолив стрілецький клуб.
БУДЬ ГОТОВИЙ!
Природно, у роки відкривалися як пневматичні, а й тири для вогнепальної зброї. Головний був облаштований 1957 року під будинком №16 на вулиці Рози Люксембург (нині Буніна). Дві стрілецькі галереї завдовжки 25 і 50 метрів заклали на триметровій глибині, щоб постріли не заважали спати місцевим жителям. Тут можна було вправлятися у стрільбі з будь-якої зброї, аж до автомата Калашнікова!
Крім великого стрільбища на Буніна, існувало ще кілька дрібнокаліберних тирів: один із 50-метровою галереєю знаходився на перетині Дерибасівської та Катерининської.
Але повернемось до пневматики. Протягом 50-60-х років тири для стрілянини з пневматичних гвинтівок, куди можна було приходити без спеціальної підготовки та медичних довідок, відкривалися повсюдно. Старші Одесити чудово пам’ятають тири біля кінотеатру імені Максима Горького, який колись розташовувався на Преображенській кут Грецької, біля старого чортового колеса в парку Шевченка, у Дюківському саду, біля кінотеатру «Москва». Одним із найпопулярніших був тир на Пушкінській, біля ЦУМу, перед дверима якого завжди стояла довга черга.
Постріляти по мішенях в одних плавках, поки твоя дівчина облизує морозиво у картонній склянці, можна було на більшості одеських пляжів: на Ланжероні, «Чайці», в Аркадії та Лузанівці.
Популярність цих атракціонів була такою, що незважаючи на символічні ціни, вони приносили непогані гроші. У ті щасливі часи, за словами Сергія Бабакіна, керівництво обласного комітету ДТСААФ всерйоз розглядало ідею будівництва будинку для працівників стрільбищ.
Занепад і відродження
З настанням незалежності стрілецька ейфорія закінчилася. Молода держава не лише поспішила відмовитися від ядерного щита, а й успішно розвалила струнку систему початкової військової підготовки та цивільної оборони. Закрилися тири у шкільних підвалах, «монетизувалися» до кишень завгоспів протигази, а стрілецький спорт став долею ентузіастів. У лихі, як зараз кажуть, 90-та будівля на Буніна використовувалася як склад, а зброю стрілецького клубу віддали на зберігання до міліції. Канув у Лету і промкомбінат ДТСААФу на Сухому лимані, де робили медалі, значки, мішені для тирів та навіть гоночні карти.
Сергію Бабакіну та іншим небайдужим людям, який вступив на посаду директора клубу наприкінці минулого століття, вдалося відновити стрілецький клуб на Буніна. На його базі постійно проходять змагання, у тому числі міжнародні, а учні всіх шкіл центру міста та Суворовського району здають тут нормативи НВП зі стрільби з дрібнокаліберної зброї та знання пристрою автомата Калашнікова.
З 18 пневматичних тирів вдалося зберегти лише два — в Аркадії та в Преображенському парку. За словами Сергія, ці тири не приносять особливого доходу і перебувають на межі самоокупності.
“Для нас це, скоріше, реклама нашого стрілецького тиру на Буніна”, – зізнається керівник.
Антураж пневматичних клубів практично не змінився з моменту їхнього будівництва. Ті ж безвідмовні однозарядні пружинно-поршневі пневматичні гвинтівки ІЖ-22 та ІЖ-38, прив’язані ланцюгами до стійки вогневого рубежу. Щоранку інструктор пристрілює всі рушниці під обріз – тут, на відміну від сезонних наметових тирів, ви можете бути впевнені, що попадання в ціль залежить лише від вашої влучності.
«У нас немає призів і ніколи не буде, — розповідає Сергій Бабакін. — Наше завдання полягає в тому, щоб людина отримала задоволення, щоб їй аплодувала дружина чи дівчина, а радість сина від перших влучень переросла у бажання відвідати серйозний тир та пов’язати свою долю зі стрілецькими видами спорту».
Більшості мішеней у тирі 30-40 років. Найстаріші — плоскі фігурки солдатиків, літаків і кораблів, ковалі, що рухаються, супутник із планетою і, звичайно ж, млин. Одна з нових – пожежна машина із штучним вогнем. Вона ж і найскладніша. Відразу після появи машинки клієнти відстрілили кухоль, куди треба потрапляти. Його вирішили не ставити на місце, і тепер, щоб привести механізм мішені в дію, необхідно вразити дріт завтовшки з саму кульку.
ВІД КОСМОНАВТІВ ДО МАЖОРІВ
За всю історію існування пневматичних тирів у них побувало чимало цікавих людей, а то й зовсім знаменитостей. Скажімо, батько керівника стрілецького клубу, колишній льотчик Георгій Бабакін часто згадував, як у довіреному йому тирі стріляли космонавти Шонін та Добровольський, до речі не лише тезки інструктора, а й його однокашники з одеської спецшколи ВПС. Це було на одній із зустрічей випускників навчального закладу, яка проходила якраз у парку Ілліча. Після довгих розмов і застілля майбутні Герої Радянського Союзу (Добровольський, на жаль, отримав звання посмертно) спробували свої сили у стрільбі за мішенями. І обидва виявились справжніми снайперами!
Ми переміщуємось з Преображенського до Аркадії. Тутешнім тиром управляє справжній одесит — Леонід Шер. Колишній моряк, який багато років пропрацював на крайній півночі, вийшовши на пенсію, кинув якір у пневматичному тирі біля моря. Багато хто з завсідників тиру приходять сюди тільки заради задоволення поспілкуватися з літнім інструктором.
До речі, він і сам без промаху укладає або надає руху будь-якій з мішеней. А ще Леонід — чудовий механік, який самостійно ремонтує зброю та мішені.
За роки роботи у тирі він навчив тримати гвинтівку тисячі людей. Каже, дівчат наставляти набагато легше, ніж хлопців: «Бачу, що людина неправильно стріляє, завжди виправляю її. У хлопців гонор, і їх не переконаєш, а тямуща дівчина одразу все розуміє і не сперечається. Одна, пам’ятаю, до того призвичаїлася, що легко попадала в ціль з однієї руки».
«Взагалі відвідувачів багато, — продовжує Леонід Шер. — Приходив раніше дідусь із онуком маленьким і протягом п’яти років навчав його стріляти. Спочатку ставив дві табуретки, потім одну. У шість років хлопець усі верхні фігурки вибивав. Наразі хлопець виріс, напевно, інші інтереси з’явилися. Давно не приходить. А в Преображенському парку молодик років 35-ти приходить уже кілька років поспіль на вихідних і стріляє лише з крайньої правої гвинтівки. Сам її чистить, ремонтує, якщо треба. Ось такий фанат».
Часто заглядають сюди й кіношники. Так, у 2004 році нашому співрозмовнику пощастило зіграти самого себе в одному епізоді з відомими акторами Дмитром Мар’яновим та Сергієм Векслером
«Це була сцена із телевізійного серіалу «Кавалери морської зірки». У тирі стріляли та розмовляли міліціонер та КДБшник, а потім, показавши посвідчення, пішли, не розрахувавшись», — згадує Леонід.
Втім, і сьогодні в мажорній Аркадії трапляються любителі покозиряти скоринками. А влітку до тиру, буває, ломляться п’яні, з якими краще втратити, ніж знайти.
Іноді особливо розумні просять дозволити постріляти зі своїх травматичних пістолетів. Але екран у нас залізний, а кульки у них сталеві та відлітають майже з тією самою швидкістю. Небезпечно і я не дозволяю», — каже інструктор.
Однак до серйозних конфліктів справа, зазвичай, не доходить. Леонід як справжній одесит — прекрасний психолог, і здебільшого все закінчується розмовами «за життя» та довгими рукостисканнями.
Автор – Олександр Гіманов
джерело: http://dumskaya.net/news/tak-li-ty-metok-kak-ty-krut-v-odesskih-pnevmatic-030514
